"Ти - вічний біль, Афганістан".
|
«Ти – вічний біль, Афганістан» ЧАС І ДОСІ НЕ ЗАГОЇВ РАНУ – ЦЕЙ ОДВІЧНИЙ БІЛЬ АФГАНІСТАНУ Мета. Розширити знання дітей про історичні події афганської війни; виховувати повагу і шану до воїнів-інтернаціоналістів та матерів, сини яких загинули в Афганістані. Хід свята Вчитель. Шановні гості, діти! Сьогоднішню зустріч я хочу розпочати такими словами. Ти – вічний біль ,Афганістан, Ти – наш неспокій. І не злічить глибоких ран В борні жорстокішій І не злічить сліз матерів, дружин, дітей – Не всі вернулися сини із тих ночей… Чи треба взагалі згадувати про війну! Сьогодні ми зібралися на свято пам'яті, присвячене воїнам-інтернаціоналістам, які загинули в афганській війні., щоб вшанувати пам’ять тих, хто поліг на афганській землі. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями, свято вірячи, що виконують свій інтернаціональний обов’язок. Афганська війна тривала 10 років. Тоді, йдучи у те пекло, наші солдати вірили, що несуть визволення приниженим та поневоленим, що йдуть не вбивати, а захищати нове життя.Молоді юнаки ходили до школи, відвідували дискотеки, залицялися до дівчат. Коли прийшов час, вони були призвані до лав Радянської армії. Учениця.Проводжали хлопця в армію служити Вчитель.25 грудня 1979 року Радянські війська були введені в Афганістан для виконання інтернаціонального обов'язку. Багатьом із них ніколи вже не повернутися до рідної хати, не побачити ні рідних, ні неба, ні гарної землі. Вони поляжуть навіки. Кого поховають товариші, хто пошматований розлетиться в прах на гігантських фугасах. І тільки гнівний його дим понесуть над землею східні вітри. . Кажуть, що час – найкращі ліки, хоча роки минають, а пам’ять вперто вертає усіх назад, коли наші недолугі керівники взялися наводити лад на чужих територіях, віддавали абсурдні накази 27 грудня 1979 року за рішенням Політбюро ЦК КПРС, очолюваного Леонідом Брежнєвим, війська СРСР увійшли до Афганістану для підтримки прокомуністичного режиму Народно-демократичної партії Афганістану. Спочатку радянські війська розташовувалися гарнізонами у великих містах країни, а згодом поступово втягнулися в бойові дії по всій території Афганістану. Учениця . Вся вулиця на службу проводжала Улюбленця свойого – Василя, А парубчак потрапив до Афгану. А там уже не служба. Там війна ! А там стріляють, звісно ж, із-за рогу. А там ані фронтів, ані тилів. А там уже покладено, їй-богу, Багато наших Василів ! В країні досить виплавлено цинку – Всім Василям убитим по труні. Хто зможе дати правильну оцінку Оцій такій неправильній війні? Чи той, хто із найближчої трибуни Одягнутий в кольчугу орденів Послав на смерть довірливих і юних В патріотизмі зрощених синів? Чи той, хто у районнім виконкомі Від імені народу засіда І відмовляє батькові в прийомі, коли у домі - цинкова біда? Нам не прикрити рани орденами І квітами жахливої труни, Гріхом найтяжчим нависа над нами Свинцева тайна «хитрої» війни. Учитель. Восени1988 року за наказом з Москви розпочалася операція «Тайфун». Радянська авіація завдала нищівного удару по кишлаках уздовж траси Кабул – Саланг, якою мали виводити війська. 15 лютого 1989 року останній радянський солдат залишив афганську землю. Через цю безглузду війну пройшли 700 тисяч чоловік. І серед них 30% були українці. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 72 військовослужбовцям, з них – 12 українцям. 15 тисяч воїнів загинуло у радянсько-афганській війні. Потрапивши на палаючу афганську землю, мужні воїни-інтернаціоналісти всім серцем прийняли її біль, як свій, і до останнього подиху захищали інтереси її багатостраждального народ. Не повернувся чийсь батько, не повернувся чийсь син, але рідні продовжують чекати звістки. Особливо чекає мама. І пише сину листи. Учениця. Посміхнувся поштар винувато, Що сказати мені – він не знає. Не приніс знов листа від солдата, Адже знає, що я так чекаю. Ти пиши мені, синку, частіше Хай дорослий – мені ти дитина, Повертайся додому скоріше, Дорогенький, хороший мій сину. Мені часто ти снишся ночами, А прокинусь – тебе вже не бачу. Подивлюсь на портрет твій і часто, Щоб ніхто не помітив, я плачу. Знаєш сину, мені 38, Я бадьора, зовсім не хворію, Все гаразд у нас дома, та тільки Я чомусь, мій хороший, сивію. Я думками, синочку, з тобою, Ти пиши, щоб душа не боліла. Щоб діждалась тебе молодою І чорнява була, а не біла… Вчитель. І невже можна забути оту згорьовану неньку, оту ранню сивину, оті виплакані сльози над «цинковими» хлопчиками, яких у Союз привозив «чорний тюльпан». Так називали літак, який щодоби вивозив гроби загиблих до Союзу… Афганська війна героїчна і трагічна не тільки із-за обелісків, вона тривала вдвічі довше ніж Велика Вітчизняна. Ніким і нікому не оголошена, вона потребує глибокого осмислення. Нема такого комп'ютера, щоб водночас здобути всі уроки, політичні й військові, які необхідні для до суспільства. Тому, нехай пам'ять прокручує: було? як було? і чи так це було? Закінчилась війна. Багато молодих воїнів-інтернаціоналістів були нагороджені орденами і медалями, але найвищою нагородою тих, хто уцілів - є життя, а для загиблих - пам'ять. Схилимо ж голови перед світлою пам'яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши у безсмертя. О, Україно! Ніжно пригорни Усіх живих своїх синів, як мати, Щоб ми уже не бачили війни, Не чули щоб ніколи звук гармати Вчитель. Я вам бажаю здоров'я, щастя, миру, душевного спокою, злагоди, добробуту у великому домі, що зветься - Україна. Учениця. Хай буде все, що має бути: І тихі радощі життя, Калини цвіт і вишень біле диво, І мирних ранків сонячність щаслива, І наша вдячність нескінченна, І України бойові знамена.
|